РАДА ЄВРОПИ
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

РІШЕННЯ

Справа "Тесленко проти України"

(Заява N 55528/08)

20 грудня 2011 року

Стислий виклад.

У ніч з 5 на 6 листопада 2003 року заявника було затримано працівниками міліції за підозрою у вчиненні ним злочинів. За твердженнями заявника в цей час він зазнав поганого поводження з боку начальника і заступника начальника відділу кримінального розшуку Солом'янського РУ ГУ МВС України в м. Києві, працівників міліції Т. і З.

13 листопада 2003 року заявника було оглянуто лікарем, який встановив наявність у нього на обличчі та тілі певних ушкоджень. Проведені в подальшому три судово-медичні експертизи підтвердили наявність у заявника ушкоджень, які не могли бути завдані внаслідок випадкового падіння, а могли були завдані наручниками та внаслідок побиття, а також застосування інших заходів фізичного впливу.

25 грудня 2003 року прокуратура Солом'янського району м. Києва порушила кримінальну справу за скаргами заявника на погане поводження.

У подальшому справа за обвинуваченням працівників міліції Т. і З. у перевищенні влади та службового становища, що спричинило тяжкі наслідки, неодноразово поверталась судами на додаткове розслідування.

21 липня 2009 року заявник подав до Голосіївського районного суду м. Києва, в якому перебувала кримінальна справа щодо працівників міліції Т. і З., заяву, в якій відкликав свої свідчення проти цих працівників і відмовився від подальшої участі у розгляді цієї справи.

Станом на день винесення рішення Європейським судом з прав людини (далі - Європейський суд) справа ще розглядалась Голосіївським районним судом м. Києва.

До Європейського суду заявник скаржився за такими статтями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція): ст. ст. 3 і 13 - щодо його катування працівниками міліції та непроведення за цим фактом ефективного розслідування; підп. "c" п. 1 і п. 2 статті 5 - щодо незаконності його затримання та нероз'яснення йому причин такого затримання; п. 1 і підп. "b", "c" і "d" п. 3 ст. 6 - щодо несправедливості судового провадження в кримінальній справі щодо нього та відсутності доказів для його засудження.

Порушення статті 3 Конвенції було встановлено з огляду на те, що у справі було підтверджено отримання заявником тілесних ушкоджень під час його перебування в міліції та що державою-відповідачем не було надано обґрунтованих пояснень щодо їх походження. З огляду на характер заходів фізичного впливу, про які стверджував заявник і застосування яких не було спростовано державними органами в ході розслідування відповідної скарги, а також цілі їх застосування, Європейський суд дійшов висновку, що поводження, якого зазнав заявник з боку працівників міліції, прирівнюється до катування.

Порушення статті 3 Конвенції було встановлено також у зв'язку з неефективністю розслідування за скаргами заявника про погане поводження, зокрема, оскільки розслідування справи, що тривало більше 7 років, не просунулось далі, аніж розгляд справи судом першої інстанції; справа неодноразово поверталась на додаткове розслідування; повнота та достовірність судово-медичних експертиз ставилась під сумнів слідчими, які неодноразово допитували експертів і призначали додаткові експертизи; протягом тривалого часу не забезпечувалась явка свідків у судові засідання, що негативно вплинуло на їх здатність пригадати події.

Розглянувши справу, Європейський суд одноголосно

"1. Вирішує долучити до суті справи зауваження Уряду щодо вичерпання національних засобів захисту щодо скарги заявника за статтею 3 Конвенції щодо його стверджуваного катування працівниками міліції та відхиляє їх після розгляду скарги по суті;

2. Оголошує скарги щодо стверджуваного катування заявника працівниками міліції та відсутності ефективного розслідування цього твердження прийнятними, а решту скарг у заяві - неприйнятними;

3. Постановляє, що заявника було піддано катуванню в порушення статті 3 Конвенції;

4. Постановляє, що мало місце порушення статті 3 Конвенції у зв'язку з відсутністю ефективного розслідування тверджень заявника про його катування працівниками міліції;

5. Постановляє, що немає необхідності розглядати скаргу щодо цього за статтею 13 Конвенції;

6. Постановляє, що

(a) упродовж трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна сплатити заявникові 20000 (двадцять тисяч) євро відшкодування моральної шкоди разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись на цю суму; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, плюс три відсоткові пункти.".




 
 
Copyright © 2003-2018 document.UA. All rights reserved. При використанні матеріалів сайту наявність активного посилання на document.UA обов'язково. Законодавство-mirror:epicentre.com.ua
RSS канали